Розмова в колі "Чи потрібно працювати?" (у віршах)

 

 Маленька трудівниця

Кажуть мені тато й ненька:

-         Не працюй,бо ти маленька.                 

Як же можна день сидіти

І нічого не робити?

Я хатинку підмету,

Приведу все до ладу,

Посуд весь повимиваю,

Одяг гарно поскладаю.

                         
Нас всіх вчителька учила:

                          -Не сиди весь день без діла.

                          Той хто любить працювати,

                          Буде працю сам шукати.

Я ж люблю робить роботу,

Бо сидіти неохота.

Навіть втоми я не чую,

Наче бджілонька працюю.

                          Каже вчителька і ненька,

                            Що я бджілочка маленька.

                           Я ж працюю-не сиджу,

                           Бо із працею дружу.

 Ой мені таке наснилось

-         Ой мені таке наснилось,

Мало з ліжка я не впав.

Лінь до мене причепилась,

Я ж від неї утікав.

                       Хочу я із ліжка встати,

                       А лінь мені не дає.

                       -Та не треба поспішати,

                       Часу вдосталь в тебе є.

Хочу я на ліжко сісти,

А лінь каже: «Полежи!»

Чую,що вже хочу їсти,

Але лінь мене держить.

                       Що робити я не знаю

                       І вже мало не ридаю.

                       Каже лінь мені: «Послухай

                       Щось шепну тобі на вухо!

Ти ж казав,щоб зникла праця,

Краще вже із лінню жить,

То тепер тобі не вдасться

Мене хитру обдурить.

                       Ти не будеш працювати

                       І учитись вже не треба.

                       Можеш,навіть,не вмиватись,

                       Полюбуйся ти на себе!

Кілька днів уже минуло,

А я все лежав і спав.

Все  ,неначе,теж заснуло,

Ніхто мене не чіпав.

                       Але якось промінь сонця

                       Заглянув в моє віконце.

                       -Що за чудо тут лежить

                       І на ліжку тихо спить?

Чи це пташка,чи це звір?

Чи це чудо з диких гір?

Хто такий і сам не знаю.

Може , в когось запитаю?

                       Як почув я ці слова,

                       То аж сам злякався!

                               Підказала голова,

                               Щоб за розум брався.

Я швиденько встав,умився

І до дзеркала побрів.

Як на себе подивився,

Мало з страху не зомлів.

                               Тут з’явилась чарівниця.

                               Каже: «Хочеш ще ліниться?

                               Якщо ні-скоріш вдягнися,

                               Вимийся і причешися.

І біжи працюй,працюй,

Тільки хоч не ледарюй.»

Вирішив я вже відтоді-

Працюватиму та й годі.

Хочу схожим стать на тата 

Чи у будні ,чи у свято

Поспішаю я до тата.

Тато любить майструвати,

А я люблю підглядати.

                                              Ось в суботу для синички

                                              Ми робили годівничку.

                                              Ніжку стільчику прибили,

                                              Черевички ще підшили.

             Нам сидіти неохота,

             Бо кипить у нас робота.

             Поспішаю працювати,

             Хочу схожим стать на тата! 

Домашній твір

-Хочеш вір,а хоч не вір

Мав я написати твір.

«Що я мамі помагаю?»

Що писати ?Сам не знаю?

                                    Взяв я ручку, сів писати

                                    Входить мама до кімнати.

                                    -Чуєш,-каже мама сину,-

                                    -Треба йти до магазину.

На роботі я втомилась.

На автобус запізнилась.

Допоможеш ти мені?

Сходиш в магазин чи ні?

                                    -Ой нема коли гуляти,

                                    Треба твір мені писати.

                                    Мама сили віднайшла-

                                    В магазин сама пішла.

Повернулася додому

І відчула сильну втому.

Але треба ж поспішати

І вечерю готувати.

                                    Знову мама йде до сина.

                                    -Може є в тебе хвилина?

                                    Хочу я пекти пиріг.

                                    Може б ти мені поміг?

А синок відповідає:

-Мамо ,твір писати маю.

Повечеряли із татом,

Треба посуд ще прибрати.

                                    -Може ,синку,можеш ти

                                    Посуд мити помогти?

                                    -Ні,-кричить синок з кімнати.

                                    Твір ще маю дописати.

Син закінчив твір писати

І скоренько влігся спати.

Зайшла мама до кімнати

І почала твір читати.

                                    «-Я слухняний в мами син,

                                     Сам ходжу у магазин.

                                    Все,що треба,сам куплю,

                                    Бо матусеньку люблю.

Мама стомлюється дуже

І мені це небайдуже .

Я вечерю нам готую,

Пирогами їх частую.

                                       Мию посуд,витираю,

                                    Пилососю,підмітаю,

                                    Доглядаю ще й квітник -

                                    Я ж у мами-помічник.»

Мама твір цей прочитала

І від болю заридала.

-Син мені не допоміг

Як брехню  писати зміг?

                                    Соромно так стало сину.

                                    Він задумавсь на хвилину.

                                    -Мамо,ви мені пробачте.

                                    Я змінюся,ось побачите.

Вже синочка не впізнати,

Не натішиться їм мати.

Мамі став він –помічник,

А лінивець сам  десь зник.

                                    Милі хлопчики й дівчатка,

                                    Ви   слухняні дитинчатка?

                                    Любите допомагати?

                                    Буде що у твір писати.

-Ну,гаразд.Самі дивіться,

Якщо треба,то змініться.

Треба мамі помагати,

Тоді і буде радість в хаті.